УКРАЇНСЬКІ
НАРОДНІ БАЛАДИ
«Бондарівна»
У
містечку Богуславку Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
У містечку Богуславку сидить дівок
купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський
та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував.
«Ой
не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене
роззувати!»
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі
лихо!»
Ой тікала Бондарівна з високого мосту;
Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —
Прицілився пан Каньовський з срібної
рушниці:
«Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі
гнити?»
«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій
землі гнити Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.
Ой вистрілив пан Каньовський —
Бондарівна впала...
«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку
знати:
Нехай іде свою доньку на смерть
наряджати!»
Ой посунув пан Каньовський по столу
таляри:
«Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків
бочку, —
Оце тобі, старий Бондар, за хорошу
дочку!»
Ударився старий Бондар в стіну головою:
«Бондарівно, моя донько, пропав я з
тобою!»
Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,
Поки звелів пан Каньовський викопати
ямку.
Лежить, лежить Бондарівна день та ще й
годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить
домовину.
Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А
вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!
|